Місця пам’яті

Майже в кожному українському місті чи селі є один або більше меморіалів жертвам Другої світової війни. Інколи ці меморіали розташовані на автентичних місцях насильства та масових поховань, інколи – на символічних місцях. Деякі з меморіалів були побудовані в перші десятиліття після закінчення війни, деякі – лише в 1990-х роках, у незалежній Україні. Безумовно, також є місця насильства, які не позначені, відомі лише кільком людям або забуті. З кожним таким місцем пов’язані дуже конкретні людські долі та історії, які треба зберегти там, де можливо.

Близько 1,5 мільйона євреїв було вбито на території України під час німецької окупації. Понад мільйон з них були розстріляні у віддалених ярах, лісах, посеред полів, у колишніх танкових окопах чи піщаних кар’єрах підрозділами Вермахту, СС та поліції за участі місцевих спільників і поховані у масових могилах. Цілі єврейські громади були знищені, часто протягом кількох днів. Близько 2 000 масових поховань вбитих євреїв є відображенням наслідків Голокосту в Україні.

Жертвами нацистської політики винищення стали також десятки тисяч ромів, пацієнтів психіатричних закладів, військовополонених та справжніх або гаданих політичних противників окупаційного режиму.

«Мережа пам’яті» розглядає місця пам’яті на кількох рівнях: 

Ми вбачаємо нагальну потребу у сталому та гідному захисті й збереженні місць пам’яті.

Коли ми працюємо з похованнями часів Голокосту, ми дотримуємося релігійних законів Галахи та намагаємось оберігати спокій померлих. В роботі з місцями геноциду проти ромів важливо зробити історію ромів видимою, навіть якщо конкретної інформації про загиблих майже немає. Важливо також не зводити локальну історію лише до віктимності, а й показувати культурне, економічне та соціальне життя вбитих людей та їхню роль для місцевих громад. Локальна історія також має бути вписана у ширший контекст багатокультурної історії України, а також у глобальний контекст історії Голокосту та Другої світової війни.

Сьогодні багато з місць пам’яті знищені, недоступні, або перебувають під загрозою знищення, внаслідок війни Росії проти України. Тим більше необхідно зберігати знання про ці ландшафти пам’яті та продовжувати документувати їхню сучасну трансформацію. Не менш важливо підтримувати і документувати місцеві ініціативи, комеморативні практики, догляд за місцями та місцеві історичні дослідження, адже ця робота є важливою частиною меморіалізації ландшафтів пам’яті.